Програма системного відновлення вітроенергетичної промисловості України на основі усунення правових перешкод та обмежень щодо інвестицій

1.  Проблеми  перспектив розвитку української електроенергетики

 

1.1 Структура і основні показники електроенергетики України

 

Після розпаду СРСР Україна успадкувала від нього потужний військово-промисловий комплекс з енергоємністю продукції, що була однією з найвищих в світі. У зв’язку з цим, Україна одночасно успадкувала потужний і розгалужений електроенергетичний комплекс (рис. 1.1).

 

 

 

Рисунок 1.1 Карта електроенергетики України

 

З рис. 1.1 видно, що, незважаючи на те, що в цілому, Україна є енергопрофіцитною країною, деякі області є енергодефіцитними. Транспортування електроенергії в ці області здійснюється від віддалених електростанцій, що збільшує втрати електроенергії в процесі її передачі.

На рис. 1.2  подано діаграму розподілу енергетичних потужностей електроенергетики України за технологіями генерації (за даними "ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКА УКРАЇНИ: СТАН І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ/ Доповідь Центру Разумкова/ Національна безпека і оборона. – №6 (135). – 2012. – С. 4-43).

 

 

 

 

Рисунок  1.2  Технологічний розподіл енергетичних потужностей електроенергетики України 

 

Чи здатні українські АЕС і ТЕС сьогодні і в перспективі забезпечити стійке покриття попиту на електроенергію у населення і підприємств України? Відповідь на це питання лежить на перетині двох прогнозів – попиту на електроенергію і можливостей її виробництва.

Щодо попиту на електроенергію, то, за даними "Енергетичної стратегії України на період до 2030 року", в 2030 р. в країні споживатимуть електроенергії на 72% більше, ніж в 2015 р. (згідно базового варіанту на рис. 1.3).

•  

 

 

Рисунок 1.3  Прогноз споживання електроенергії в Україні

 

Щодо прогнозу генерації електроенергії, то він залежить від наявності і ефективності використання чотирьох чинників:

• електроенергетичного обладнання для генерації і передачі електроенергії;
• енергоносіїв;
• екологічності генерації;
• економічної ефективності генерації.

 

Щодо всіх цих чинників сучасна українська електроенергетика має суттєві проблеми, розглянуті нижче.

 

1.2. Значна зношеність існуючого електроенергетичного обладнання для генерації електроенергії

В табл. 1.1 подано (за даними НАК "Енергетична компанія України") характеристики зношення обладнання українських теплових електростанцій (ТЕС).

З діаграми на рис. 1.4, побудованої за даними табл. 1.1,  наочно видно, що всі ТЕС України (крім одної) перевищили свій 40-річний  проектний термін експлуатації.  Шість ТЕС перевищили термін 50 років експлуатації – ВСІ вони потребують невідкладного оновлення обладнання.

 

Таблиця 1.1 Перелік і терміни експлуатації українських ТЕС

 

№	Назва	Потужність, МВт	Термін введення в експлуатацію “старшого” блоку	Фактичний термін експлуатації, років	Проектний термін експлуатації, Років
1	Бурштинська	2300	1965	49	40 років для котлів і турбін (згідно між-державного стандарту  533-2000, п. 4.39, табл. 2)
2	Вуглегірська	2800	1972	42
3	Добротворська	600	1959	55
4	Запорізьска	3600	1972	42
5	Зміївська	2150	1960	54
6	Зуївська	1245	1980	34
7	Криворізьска	2820	1965	49
8	Курахівська	1460	1937	77
9	Ладижинська	1800	1970	44
10	Луганська	1325	1956	58
11	Придніпровська	1740	1959	55
12	Слав’янська	800	1971	43
13	Старобешивська	2000	1961	53
14	Трипільська	1800	1969	45

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 1.4  Вичерпаність виробничих ресурсів ТЕС України

 

 

Подібна ситуація має місце і з атомними електростанціями (АЕС) – табл. 1.2 за даними ІВЕ НАН України.

 

Таблиця 1.2 Перелік українських АЕС і проектні терміни виводу з експлуатації їх енергоблоків

 

Назва	№ енергоблоку	Потужність, МВт	Дата пуску енергоблоку	Проектний рік виведення з експлуатації
Запорізька	1	1000	10.12.1984	2014
	2	1000	22.07.1985	2015
	3	1000	10.12.1986	2016
	4	1000	18.12.1987	2017
	5	1000	14.08.1989	2019
	6	1000	19.10.1995	2025
Південно –Українська	1	1000	31.12.1982	2012
	2	1000	06.01.1985	2015
	3	1000	20.09.1989	2019
Рівненська	1	420	22.12.1980	2010
	2	415	22.12.1981	2011
	3	1000	21.12.1986	2016
	4	1000	16.10.2004	2034
Хмельницька	1	1000	22.12.1987	2017

 

В проектах цих АЕС закладено граничний термін їх експлуатації 20 років. Наразі цей термін подовжено ще на 10 років. В табл. 1.2 останній стовпчик визначено з урахування подовженого терміну експлуатації блоків АЕС. На рис. 1.5 подано побудовану за даними табл. 1.2 діаграму кількості блоків українських АЕС, що перевищили проектний (подовжений) термін експлуатації.

 

 

Рисунок 1.5 Динаміка кількості блоків АЕС, що перевищили проектний (подовжений) термін експлуатації

 

Кожен рік надлімітної експлуатації АЕС:

• збільшує кількість і терміни простоїв блоків АЕС, що спричиняє перебої в постачанні електроенергії;
• збільшує ризики масштабних катастроф, в тому числі глобального характеру.

Обсяг, ретельність і якість виконання досліджень і робіт, які мають виконуватись для подовження терміну експлуатації українських АЕС, викликають серйозну стурбованість як вітчизняних, так європейських екологів (http://gazeta.dt.ua/energy_market/bezpeka-ukrayinskih-aes-dorozhcha-za-yevropeyski-groshi-_.html). Тому стоїть питання щодо призупинення надання європейської фінансової допомоги Україні в реалізації даного процесу.

Таким чином, зрозуміло, що українська електроенергетика потребує невідкладної реновації її обладнання. Подальше зволікання з вирішенням цієї проблеми призводить до суттєвого: зниження продуктивності генерації електроенергії, підвищення ризиків енергетичних і техногенних катастроф, збільшення викидів в повітря речовин, шкідливих для здоров’я людей і для довкілля. Усвідомлення зазначених обставин спонукало уряд визначити оновлення енергетичного обладнання як одну з найважливіших задач країни. Але вирішення цієї задачі є надто коштовним.

В табл. 1.3 подано оцінку вартості обладнання сучасних електростанцій (за даними COST AND PERFORMANCE DATA FOR POWER GENERATION TECHNOLOGIES. – Black&Veatch . – February, 2012. – 106 p.).

 

 

Таблиця 1.3 Вартість реновації обладнання ТЕС на вугіллі і АЕС

 

	Питомі інвестиції, $/МВт	Вартість блоку потужністю 1000 МВт, $млрд
ТЕС	6 900 000	6 .9
АЕС	6 100 000	6.1

 

Серед нових проблем – вразливість енергоблоків АЕС терористичним атакам і стихійним лихам. За даними  Росатома http://www.rosatom.ru/nuclearindustry/npp_safety/,  додаткова (не включена до табл.1.3)  вартість відповідних систем бнзпеки становить біля 40% вартості енергоблока.

 

1.3. Проблеми доступу до енергоносіїв

 

Другою складовою, необхідною для функціонування електростанцій, є енергоносії.

 

Енергоносіями електростанцій традиційного типу є:

• вода, що тече –  для ГЕС;
• природній газ і вугілля – для ТЕС;
• ядерне паливо – для АЕС.

 

На жаль, ситуація з енергоресурсами традиційних типів в Україні   надзвичайно складна.

 

Водні ресурси, придатні для великих ГЕС, в Україні вже вичерпано.

 

Власних покладів природного газу, необхідного для функціонування ТЕС на газі, в Україні недостатньо. Придбання ж газу в Росії, як відомо, веде до підвищення політичних і економічних ризиків. Крім того, це призводить до виведення значних валютних коштів за кордон, що утруднює розвиток вітчизняної економіки.

Умови видобування вугілля в Україні відносяться до найскладніших в світі з гірничо-геологічної точки зору. В Донбасі близько 60% вугілля і 100% вугілля у Львівсько-Волинському басейні видобувається в тонких (до 1.5 м) и надтонких  (0.6-0.7 м) пластах. Це призводить до того, що якість основної маси українського вугілля знизилась до граничних значень, внаслідок чого суттєво погіршується стан обладнання електростанцій. Також виникає потреба у залученні коштовних природоохоронних технологій спалювання вугілля для зменшення викидів шкідливих речовин.

Щодо енергоносіїв для атомної енергетики, то Україна має поклади основного первісного  вихідного матеріалу ­– радіоактивного урану.  Але обсягів його видобування вистачає не більше, ніж на 30% потреб АЕС – недостача покривається шляхом імпортних закупівель [Джерело: ЦЕНТР РАЗУМКОВА • НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА І ОБОРОНА • №6, 2009 • С. 41]. Використовується ж в АЕС не безпосередньо уран, а вироблені на його основі спеціальні паливні елементи. Але в Україні відсутні заводи по виготовленню цих елементів – їх Україна купує в Росії. Це, як і щодо газу, має для України відповідні негативні наслідки. В Україні також немає жодного заводу по дезактивації переробленого ядерного палива – для цього воно вивозиться, знову ж таки, до Росії. Відсутність диверсифікації цих складових ядерного циклу для АЕС унеможливлює формування ринкових цін на відповідну продукції і послуги.

 

 

1.4 Проблеми  з екологією   генерації

 

В Україні склалась вкрай складна екологічна ситуація (рис. 1.6. [джерело: Рада по вивченню продуктивних сил України”. – 2006. – карта 4.4.5].

 

 

Рисунок 1.6 Карта сумарної забрудненості природного середовища Україні

 

З карти на рис. 1.6 видно, що великі площі території країни є надзвичайно забрудненими і перебувають на межі екологічної катастрофи.

Підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС має докорінно  змінити ставлення енергетиків до проблем впливів електростанцій на довкілля. Найбільш складна ситуація в цьому плані складається для ТЕС, що працюють на вугіллі. Спалювання вугілля супроводжується значними обсягами локальних викидів речовин, дуже шкідливих для здоров’я людей і для довкілля. Крім того, ТЕС на вугіллі є найбільш потужними емітентами глобальних викидів парникових газів, контроль над якими здійснює міжнародне співтовариство країн (Україна серед них), які підписали  "Кіотський протокол до Рамкової Конвенції  ООН про зміну клімату" (рис. 1.7. [джерело: Інститут вугільних енерготехнологій НАН України].

 

 

Рисунок 1.7 Питомі викиди забруднюючих речовин ТЕС на вугіллі в Україні

 і деяких країнах Європи

 

З рис. 1.7 видно, що питомі викиди забруднюючих речовин в Україні в рази перевищують нормативи ЄС

Стосовно екологічності атомної енергетики, то тут найбільші ризики виникають через неможливість усунути людський фактор в керуванні роботою АЕС, небезпеку тероризму і екстремальних погодних явищ. Причинами радіаційного забруднення атмосфери є також процеси видобування і транспортування урану, транспортування і перевантаження напівфабрикатів і готових паливних елементів, а також радіоактивних відходів. Усвідомлення цих проблем, разом з пам’яттю про Чорнобильську трагедію,  сформувало різко негативне ставлення української громадськості до розвитку атомної енергетики.

 

1.5 Економіка електроенергетики – проблеми з доступом до інвестицій

 

Як зазначалось, сучасні ТЕС на вугіллі потребують впровадження екологічно чистих технологій спалювання вугілля, що підвищує в 2-3 рази питомі інвестиції в цю технологію  генерації електроенергії.

АЕС мають найвищі питомі інвестиції з усіх видів генерації електроенергії. Одною з суттєвих складових цих інвестицій є забезпечення ліквідації (декомісії) АЕС. Вартість відповідних робіт становить 1300-1400 $/кВт, термін виконання декомісії АЕС потужністю 1000-1200 МВт  становить 20-25 років [джерело:  В. П. Миронов В. В. Журавков. Обращение с радиоактивными  отходами. – Минск.: МГЭУ им. А.Д.Сахарова. – 2009. – С.27.].

Статистика свідчить, що період з моменту вкладання інвестицій в будівництво блоку сучасної електростанції до отримання електроенергії становить: п’ять років і більше для ТЕС, і до 10 років (іноді – більше)  для АЕС (Стивен Томас. Экономика ядерной енергетики. – Heinrich Boll Strftung. – С.35-36.). Централізоване виробництво електроенергії на потужних ТЕС і АЕС, віддалене від споживачів електроенергії, потребує додаткових суттєвих інвестицій в будівництво ліній передач.

Вартість органічних енергоносіїв в світі постійно зростає по мірі вичерпання їх покладів. Особливо це стосується природного газу. Також зростає і вартість урану (а його власного видобутку для українських АЕС недостатньо),  а також вартість ядерного палива для АЕС.

 

1.6 Висновки щодо розвитку української традиційної електроенергетики

 

Для створення нових енергетичних потужностей в Україні необхідно залучити значні обсяги недержавних, головним чином, іноземних інвестицій. Але для залучення інвестицій в галузі традиційної електроенергетики мають місце суттєві перешкоди, основні з яких такі:

• для ТЕС на газі – заполітизованість постачання і, як наслідок,  високі ризики зриву постачання газу і підвищення його ціни;
• необхідність вкладання значних коштів в обладнання для очистки шкідливих викидів для ТЕС на вугіллі;
• негативність думки європейської і української громадськості щодо розвитку атомної енергетики;
• значні валютні витрати АЕС на закупівлю імпортною продукції (уран і паливні елементи) і послуг (дезактиивації радіоактивних відходів);
• необхідність виведення на тривалий період з обороту значних коштів для створення потужних ТЕС і АЕС.

 

 

 

2. Перспективи української вітроенергетики – галузі електроенергетики

 

2.1 Вітровий енергетичний потенціал України

 

Близько 200 синоптичних  метеостанцій України (рис. 2.1) вимірюють характеристики вітру.

 

 

Рисунок 2.1 Покриття території України джерелами довгострокових спостережень характеристик вітру

 

Діюча система довгострокових (протягом 40 років і більше) спостережень характеристик вітру дозволяє вважати вітровий режим на території України достатньо вивченим. На рис. 2.2 подано карту напрямів основних глобальних (геострофічних) вітрів України.

 

Континентальні полярні вітри

Середземноморські циклони

Атлантичні циклони

 

Рисунок 2.2 Напрями основних глобальних (геострофічних) вітрів України

 

Поточний вітропотенціал України забезпечує можливість створення на її території високоефективних ВЕС. (рис. 2.3 за даними: по Європі (за 2007-2012 рр.) – The efficiency of wind power. – http://euanmearns.com/the-efficiency-of-wind-power/; Україні (прогноз на 2030-2035 рр) – REMAP 2030. RENEWABLE ENERGY PROSPECTS FOR UKRAINE. – IRENA. – 2015. – P.44).

 

Рисунок 2.3 Коефіцієнти використання встановленої потужності ВЕС в Україні і

в країнах Євросоюзу

 

З рис. 2.3 випливає, що середнє значення КВВП ВЕС для України є на  ≈50% більшим, ніж для країн ЄС.  Це пояснюється як наявністю на українських територіях сильних і стабільних вітрів, так і неосвоєністю цих територій (в багатьох європейських країнах всі території з високим вітропотенціалом вже забудовано вітровими електростанціями). Такий високий вітропотенціал разом з високим “зеленим” тарифом забезпечують набагато вищу економічну ефективність українського інвестиційного проекту ВЕС, ніж якби він реалізовувався в Європі.

Оцінки граничних можливостей України по масштабам розміщення високоефективних ВЕС виконувались експертами авторитетних закордонних організацій (табл. 2.1).

 

Таблиця 2.1 Оцінки вітрового енергетичного потенціалу України

 

№	Назва експертної організації	Оцінка потенціалу оншорної вітроенергетики України, ГВт
1		14
2		16-24
3		19-24
4		15
5		16

 

Виходячи з інформації в табл. 2.1, можна стверджувати, що в якості гарантованої (нижньої) оцінки вітрового енергетичного потенціалу України доцільно прийняти 16 ГВт. Тобто, територія і клімат України забезпечують реальну можливість побудувати ВЕС загальною потужністю 16 ГВт. Карту вітропотенціалу територій України подано на рис. 2.4    (http://www.ecosvit.net/ua/vitrogenerator).

 

 

Рисунок 2.4 Укрупнена карта вітропотенціалу територій України

 

Карта на рис. 2.4 демонструє наявність в Україні значних територій з високим енергетичним потенціалом. Цих територій цілком достатньо для виконання програми будівництва ВЕС загальною потужністю 16 000 МВт. В той же час, результати дослідження[1] засвідчують наявність в кожному регіоні України  локалізацій, що забезпечують реалізацію ефективних інвестиційних проектів ВЕС.

Що ж до офшорного будівництва, то, за оцінками міжнародних експертів, Україна має другий в Європі вітровий потенціал і сприятливі умови для офшорних ВЕС (INFORSE. Международная сеть по сбалансированной энергии. ГО “Енергія майбутнього століття”. ВЕТРОЭНЕРГЕТИКА УКРАИНЫ: перспектива развития на ближайшие 20 лет. КИЕВ 1999).

Як  наочно видно з порівняння діаграми на рис. 2.3, яка засвідчує найвищий рейтинг України  в Європі за критерієм енергетичної ефективності  ВЕС, з рис. 2.5-2.6  випливає, що Україна на 2020 р. запланувала фактично найнижчий (11%) показник в ЄС (не рахуючи Мальти).  Середній же показник для країн ЄС становить 21%, тобто, Україна запланувала рівень використання енергії, виробленої з відновлюваних джерел, вдвічі (!) нижчий середнього по ЄС.

На рис. 2.6 подано діаграму часток споживання енергії за рахунок використання ВДЕ в 2020 р. європейських країнах, що не входять до складу ЄС, і в Україні. Середнє значення показника для цих країн в 2.5 рази перевищує його значення, яке заплановані у Національному плану дій з відновлюваної  енергетики на період до 2020 року.

 

Рисунок 2.5 Частки споживання енергії за рахунок використання ВДЕ в 2020 р. в країнах ЄС і в Україні

 

Рисунок 2.6 Частка ВДЕ в споживанні енергії , запланована на 2020 р. в європейських країнах, що не входять до складу ЄС, і в  Україні

 

2.2 Економіка вітроенергетики

Щодо собівартості електроенергії ВЕС, то за світовими статистичними даними вона є найнижчою з усіх технологій генерації електроенергії (рис.2.7).

 

Рисунок 2.7  Приведена собівартість електроенергії (LCOE) різних генерацій

Джерело:LAZARD'S LEVELIZED COST OF ENERGY ANALYSIS—VERSION  8.0 September, 2014.

 

На рис. 2.7  собівартість електроенергії оцінено загальновживаним на Заході методом LCOE (Levelized Cost of Energy, яким враховується зменшення в часі вартості грошей і цінності електроенергії).

За оцінками закордонних експертів, в перспективі собівартість електроенергії ВЕС (на відміну від собівартості електроенергії ТЕС і АЕС) стабільно знижуватиметься. Це має бути наслідком трьох трендів.

По-перше, знижуватимуться питомі інвестиції в ВЕС (рис. 2.8).

 

Рисунок 2.8  Довгостроковий прогноз питомих інвестицій в генерацію

електроенергії ВЕС

Джерело: GLOBAL WIND ENERGY OUTLOOK | 2014GLOBAL WIND ENERGY

OUTLOOK | 2014. http://www.gwec.net/wp-content/uploads/2014/10/GWEO2014_WEB.pdf     

 

По-друге, хоч і повільно, але стабільно знижуватимуться експлуатаційні витрати (рис. 2.9).

 

Рисунок 2.9 Середньорічні витрати на обслуговування і ремонт ВЕУ

 

По-третє, зростатимуть коефіцієнти використання встановленої потужності ВЕС (рис. 2.10).

 

Рисунок 2.10 Тренд зростання коефіцієнту використання встановленої потужності ВЕС

 

 

Три перелічені фактори забезпечують стале зменшення собівартості електроенергії ВЕС. Це зменшення стає ще помітнішим на фоні збільшення останнім часом електростанціями традиційного типу витрат на обладнання, на обслуговування і на паливо (рис. 2.11).

 

 

Рисунок 2.11 Динаміка приведеної собівартості електроенергії електростанцій

різних типів

 

З рис. 2.11 видно, що після 2015 року собівартість електроенергії  ВЕС має стати нижчою собівартості електроенергії, виробленої електростанціями традиційного типу (з 2020 р. — помітно, з 2030 р. — суттєво).

На рис. 2.12 показано діаграму балансу за 2014 р. вводу-виводу енергетичних потужностей всіх технологій генерації електроенергії, представлених в країнах Європи. З цієї діаграми видно, що розвиток галузей традиційної енергетики в Європі призупинено.

В той же час, зазначені тенденції (зменшення капітальних і експлуатаційних витрат і підвищення коефіцієнту використання встановленої потужності ВЕС) зробили вітроенергетичнй  бізнес перспективною галуззю і визначили великий інтерес до нього з боку європейських інвесторів. В табл. 2.2 представлено дані щодо довгострокового прогнозу інвестування різних галузей електроенергетики країн Євросоюзу.

 

Рисунок 2.12 Баланс за 2014 р. вводу-виводу енергетичних потужностей технологій генерації електроенергії, представлених в країнах Європи

 

Таблиця 2.2 Прогноз інвестицій в електроенергетику Європейського Союзу   

 

	Середньорічні інвестиції, $млрд.					Суми інвестиції, $млрд.
78	2000-13	2014-20	2021-25	2026-30	2031-35	Сценарій 1 2014-2035	Сценарій 2 2014-2035
Традиційна	13	14	22	19	15	386	400
ТЕС на вугіллі	3	4	5	5	4	103	76
ТЕС на газі	9	4	8	4	6	117	82
АЕС	1	6	9	10	5	166	242
Відновлювана	51	54	44	53	58	1088	1358
Біо	8	3	4	12	11	160	178
Гідро	3	4	5	5	5	100	147
ВЕС	17	27	27	27	27	574	727
СЕС	23	23	8	9	15	254	306

Джерело: World Energy Investment OutLook, OECD/ IEA,   2014

 

 

Для наочності на рис. 2.13 відображено індекси інвестиційної привабливості галузей європейської електроенергетики, розрахованими за тими ж даними, а за 100%  прийнято прогнозне значення інвестицій у вітроенергетику країн ЄС.

 

Рисунок 2.13 Індекси інвестиційної привабливості галузей європейської електроенергетики

 

З рис. 2.13 видно, що в період 2014-2035 рр. в країнах ЄС в вітроенергетику інвестуватиметься суттєво більше коштів, ніж в усі галузі традиційної енергетики,  взяті разом (ТЕС на газі +ТЕС на вугіллі + АЕС).

Тобто, можна впевнено констатувати, що найбільш привабливою для іноземних інвесторів галуззю української електроенергетики, яка може зацікавити іноземних інвесторів, є вітроенергетика.

 

2.3    Відсутність проблем інтеграції ВЕС великої потужності  до ОЕС України

 

Інтеграція вітрової електростанції до Об’єднаної енергетичної системи (ОЕС) є одним з  основних етапів реалізації інвестиційного проекту  ВЕС. Специфікою є, як відомо, не детермінованість вітрового режиму на площадці ВЕС. Урахування цієї специфіки потребує  застосування нових методів диспетчеризації відповідних енергетичних потоків. В початковий період розвитку вітроенергетики, коли частка електроенергії ВЕС в загальній генерації була незначною, проблема не виникала. З переходом до ВЕУ мегаватного класу і інтенсифікацією розвитку світової вітроенергетики, у енергетиків виникла занепокоєність  щодо можливості спільної роботи потужних ВЕС в складі ОЕС,

Однак ряд досліджень у різних країнах показав, що витрати на модернізацію мережі, пов'язані з інтеграцією ВЕС, знаходяться в межах від 0,1 до 4,7 євро за 1 МВт٠год. При цьому верхня межа відповідає інтеграції вітрової енергетики в енергосистемі на рівні 30%. Якщо ці витрати розподілити рівномірно, то для окремо взятого споживача це буде складати незначну суму[2].

Німецьке енергетичне агентство в своєму дослідженні показало, що інтеграція в енергосистему вітрових електростанцій загальною потужністю 14% генерації не вимагає введення резервних потужностей. Інтеграція ж ВЕС загальною потужністю 36 ГВт вимагає модернізації енергосистеми, вартість якої в розрахунку на одну сім'ю складає 1 євро в рік[3].

З метою забезпечення якості диспетчеризації, з початку ХХІ ст. в країнах з розвинутою вітроенергетикою було прийнято нормативні документи, які передбачають обов’язковість виконання вітровою електростанцією короткотермінового прогнозування виробітку електроенергії. Неякісні прогнози піддаються штрафуванню на значні суми. Ця обставина стала причиною різкого зростання  попиту на відповідні апаратно-програмні системи. Згідно з законами ринкової економіки, у відповідь на зростання попиту зросла й пропозиція таких систем. Завдяки постійному удосконаленню як методів вимірювань необхідних параметрів, так і математичних моделей і методів прогнозування, точність прогнозування також стрімко зросла (рис. 2.14[4]).

 

Рисунок 2.14 Динаміка зменшення похибки прогнозування

 

Абсолютна похибка прогнозування на одну годину за період з 2008 р. до 2012 р. знизилась в середньому на 50%. При прогнозуванні на  дві доби зниження похибки склало 30%. Успіхи в справі прогнозування виробітку електроенергії ВЕС суттєво сприяли вирішенню проблеми диспетчеризації.                                                                                                                                                                                                                                                                    

Виконання вимоги щодо балансування ОЕС залежать ще від ряду чинників, зокрема,  від так званої географічної дисперсії вітропотенціалу територій. Не існує двох площадок з  абсолютно однаковими розподілами швидкості вітру на них. Ці розбіжності (дисперсія) суттєво пом’якшують дану проблему тим, що дають можливість отримати згладжений графік генерації електроенергії для сукупності ВЕС, інтегрованих до енергосистеми.

В зарубіжних публікаціях відмічається, що географічна дисперсія зростає з ростом відстані між площадками. В якості міри подібності вітрових режимів, як правило, використовується коефіцієнт парної кореляції  часових рядів швидкостей вітру. Низька кореляція між цими даними означає наявність можливості отримання гладкого сумарного графіка генерації електроенергії, що знімає проблему переривчастості енергії вітру. Відповідну залежність продемонстровано на рис. 2.15[5].

Рисунок 2.15 Залежність між потужністю генерації електроенергії і відстанню між площадками ВЕС для різних термінів упередження

 

З рис. 2.15 також видно, що суттєвість ефекту географічної дисперсії підвищується зі зменшенням терміну упередження показників. Так, між виробітками електроенергії на площадках, відстань між якими не менше  100 км, коефіцієнт кореляції, для випадку прогнозування на шість годин, низький – 0.20. Це свідчить про те, що за такого упередження площадки мають суттєво відмінні вітрові режими. Їх сумарний графік  виробітку електроенергії має бути більш згладженим, ніж кожен з графіків окремо. Зі збільшенням періоду упередження збільшується коефіцієнт кореляції, але за умови відстані між площадками 300 км коефіцієнти кореляції між площадками є низькими – 0.15-0.30 – що засвідчує розбіжність вітрових режимів на площадках і призводить до згладжування графіку генерації електроенергії. 

Вплив географічної дисперсії на гладкість графіку потужності генерації електроенергії відчувається з розвитком вітроенергетики в країні, з яким освоюються віддалені між собою території, наслідком чого є збільшення впливу географічної дисперсії. Цей факт наочно підтверджує рис. 2.16[6].  На рис. 2.16 верхня частина – фрагмент графіку динаміки виробітку електроенергії одною ВЕС, в середній частині – групою ВЕС, в нижній частині – всіма (на 2004 р.) ВЕС Німеччини.

 

 

Рисунок 2.16 Приклад ефекту згладжування графіку

виробленої потужності сукупності ВЕС

 

Сукупність різних технологій генерацій електроенергії з ВДЕ вирівнює сумарне навантаження і створює систему саморезервування потужності (рис. 2.17).

 

 

Рисунок 2.17 Ілюстрація природного згладжування навантаження генерації електроенергії за рахунок комбінації режимів різних технологій перетворювання ВДЕ

 

 

 

 

 

 

Рисунок 2.18 Типовий графік навантаження споживання

 

З рис. 2.18 видно, що період  денного (першого) максимуму навантаження споживання (7-12 год.) співпадає з періодом вітрового затишшя. Але цей період є періодом інтенсивного сонячного випромінювання, використання якого на сонячній (PV) станції для генерації електроенергії полегшує проходження енергосистемою денного максимуму навантаження споживання. В період вечірнього (другого) максимуму споживання електроенергії (18-22 год.) інтенсивність сонячного випромінювання спадає до нуля, в той час як швидкість вітру тримається на рівні добового максимуму, що також запобігає провалу сумарної генерації електроенергії (рис. 2.17).

 

Необхідність технічного і організаційного удосконалення енергетичних служб, що працюють в галузі інтеграції електроенергії з ВДЕ (зокрема – вітроенергетики) відмічена в базовому документі ЄС[7] .

 

З "ДИРЕКТИВИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ ТА РАДИ 2009/28/ЄС  від 23 квітня 2009 року про заохочення до використання енергії, виробленої з відновлюваних джерел"

 

"Директива має на меті стабільне збільшення обсягів транспортування та розподілу електроенергії, що була видобута з відновлюваних джерел енергії, не впливаючи на надійність або безпечність мережі. З цією метою держави-члени повинні вжити належні заходи для того, що дозволити більш значне проникнення електроенергії, що видобувається з відновлюваних джерел, зокрема з урахуванням особливостей змінних ресурсів або ресурсів, що на цей час не підлягають зберіганню. В міру того, наскільки встановлені на підставі цієї Директиви цілі того вимагають, підключення нових установок з виробництва відновлюваної енергії повинно бути дозволеним якомога скоріше. Для прискорення процедур підключення до мережі, держави-члени могли б передбачити пріоритетні підключення або зарезервовані канали підключення для нових установок, на яких виробляється електроенергія з відновлюваних джерел."

 

Зважаючи на те, що з моменту підписання Угоди про Асоціацію між Україною і ЄС, на Україну розповсюджується дія всіх документів ЄС щодо стимулювання розвитку відновлюваної енергетики, при розробці план розвитку ОЕС України необхідно передбачити  прискорений розвиток відновленої енергетики, зокрема, вітроенергетики, як основної її частини. Цей план має бути результатом спільної роботи  українських фахівців з європейськими, що мають значний досвід вирішення подібних проблем.

 

 

 

3. Вітроенергетика – галузь машинобудування

 

3.1 Аналіз стану українського машинобудування

 

(використано матеріали звіту: “Cектор машинобудування в Україні: стратегічні альтернативи і короткострокові заходи з огляду на припинення торгівлі з Росією”: Інститут економічних досліджень та політичних консультацій. Німецька консультативна група. – Берлін/Київ, серпень 2014 року. – 21 с.).

 

Сектор машинобудування є одним з найбільших секторів української переробної промисловості. У 2012 р. валова додана вартість (ВДВ) у машинобудуванні становила 5,5 млрд дол. США – 3,5% від загальної ВДВ.  Загальна зайнятість у секторі складала 585 тис. осіб (5,5% від загальної чисельності робочої сили) у 2012 році.

Продуктивність у секторі машинобудування в Україні знаходиться на дуже низькому рівні. Так, продуктивність праці у машинобудуванні у 2012 р. становила лише 79% від продуктивності праці у переробній промисловості і 67% від загальнонаціональної середньої продуктивності. Статистика свідчить про величезний дефіцит продуктивності, спричинений нестачею капіталовкладень та технологій в українське машинобудування. Наслідком фізичної і моральної застарілості обладнання і технологій також є невідповідність якості продукції міжнародним стандартам.

Дефіцит капіталу та технологій в Україні викликаний дією двох факторів. Низькі витрати на робочу силу є стимулом для ефективного поєднання виробничих факторів в бік більш трудомісткого виробництва до того моменту, поки витрати на робочу силу не стануть зростати. Також, поганий доступ до кредитування та високі відсоткові ставки знижують стимули інвестувати в основний капітал.

На думку закордонних експертів, існує величезний простір для здійснення інвестицій та зростання продуктивності сектору машинобудування, що призведе до зростання його міжнародної конкурентоспроможності.  Звичайно, конкурентоздатність по ціні може бути досягнута за рахунок низьких витрат на робочу силу, але більш капіталомістке і технологічне виробництво, скоріш за все, підвищить конкурентоздатність по якості і зробить внесок у підвищення заробітних плат та економічного зростання в Україні. Економічний потенціал українського машинобудування, особливо на підприємствах оборонного комплексу, з його багаторічною історією і значним технологічним ноу-хау сьогодні використовується далеко не в повній мірі.

Додаткові проблеми виникли у галузі після російської агресії – біля третини продукції українського машинобудування експортувалося до Росії. Наразі має місце часткова (надалі – можливо повна) втрата російського ринку збуту продукції. Диверсифікація ринку збуту можлива за рахунок розширення внутрішнього ринку, а також експорту продукції в інші країни, зокрема, в країни ЄС.

В результаті дії всіх зазначених факторів машинобудівні підприємства України стали низькорентабельними або, навіть, збитковими (табл. 3.1 з: Мандзіновська Х. О. Комплексний підхід до аналізу та оцінки фінансово-економічної діяльності підприємств – БІЗНЕСІНФОРМ № 2 ’2015. – С.156-189 ).

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 3.1   Економічні показники роботи підприємств машинобудування України

 

Рік	Частка збиткових підприємств, %	Сума збитків, млн. грн	Рентабельність, %
2009	39	6384	4.7
2010	38	3637	6.6
2011	32	3218	8.6
2012	34	2700	9.9
2013	35	4070	6.6

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зацікавленість української держави у виробництві продукції, що користується як внутрішнім, так зовнішнім попитом, посилюється політичним чинником. З карти на рис. 3.1 випливає, що розміщення машинобудівних заводів охоплює області, розташовані на кордоні дій російських агресорів і місцевих сепаратистів – Дніпропетровську, Запорізьку, Донецьку, Харківську. 

 

 

Рисунок 3.1 Карта розміщення машинобудування в Україні

 

Одним з основних чинників політичної стабільності в регіоні є його економічна стабільність. Ця обставина спонукає державу до особливої уваги щодо забезпечення відповідних рівнів  економічної активності в перелічених областях.

Інвестиції в капітал і технології будуть одним з ключових елементів підвищення конкурентоспроможності сектору машинобудування в Україні. Оскільки ситуація на фінансовому ринку є достатньо проблематичною, залучення прямих іноземних інвестицій буде відігравати ключову роль в цьому процесі. Також, іноземні інвестиції та спільні підприємства між українськими та міжнародними компаніями мають сприяти притоку нових ноу-хау і методів, як в технічних аспектах, так і в  аспектах менеджменту, що в  подальшому має сприяти зміцненню конкурентоспроможності.

Впровадження передових технологій в машинобудування, так само як і в електроенергетику, потребують не тільки фінансової, а й консультативної допомоги в сферах:

• стратегічного управління процесами модернізації галузей;
• технічного переозброєння;
• менеджменту;
• освоєння новітніх технологій тощо.

Створення ВЕС потребує як закупівлі обладнання, так виконання певних робіт. Щодо робіт (а їх частка у вартості ВЕС досягає 30%), то вони в основному виконується силами українських фахівців. Обладнання ж  — вітротурбіни – наразі закуповуються за кордоном.

 В той же час, має місце спільна зацікавленість як виробників вітротурбін, так і української держави в розвитку в Україні вітроенергетики як галузі машинобудування. Виробники вирішують таким чином складну і коштовну проблему транспортування великогабаритних компонентів вітротурбін. Україна  ж в цьому випадку сприяє вирішенню чи не найбільшої своєї проблеми — конверсії виробництва заводів військово-промислового комплексу.

Закордонні виробники вітротурбін готові переобладнувати діючи і створювати нові потужності для виробництва в Україні компонентів вітротурбін, передавати українським підприємствам необхідні ліцензії, організовувати підвищення кваліфікації українських фахівців. Єдиною умовою, яку вони висувають, є наявність значних інвестицій в створення в Україні ВЕС. Як зазначалось, виконання цієї ж умови необхідне для оновлення енергетичних потужностей, що генерують екологічно чисту енергію, яка відповідає вимогам Євросоюзу.

В табл. 3.2 представлено Показники створення нових робочих місць за рахунок будівництва ВЕС. [джерело нормативів: Ina Meyer, Mark Wolfgang Sommer. Employment Effects of Renewable Energy Supply. A Meta Analysis Policy Paper no 12. — Welfare, Wealth and Work for Europe. – April 2014. – 34 р.].

 

 

Таблиця 3.2   Показники створення нових робочих місць за рахунок будівництва ВЕС

 

Показник	Виробництво	Будівництво і монтаж	Експлуатація і ремонт
Питомий, робочих місць/МВт	6.1	2.5	0.2
Валовий, разом на 16 000 МВт ВЕС, робочих місць	97600	40 000	3200

 

 

3.2 Досвід створення в Україні кооперації  машинобудівних підприємств для  виробництва вітротурбін у період 1994-2010 років

 

В 1994 р.  розпочато створення  вітроенергетичної галузі промисловості України на базі ринкових засад та під контролем і при підтримці держави.

Державна підтримка полягала у створенні  сприятливих умов  для інвесторів,  які надали ліцензії на право виготовлення в Україні вітротурбін  першого та другого поколінь. Для сприяння інвесторам були  прийняті необхідні нормативно-правові  акти, які закріпляли права інвесторів на отримання виплат роялті за передачу технологій державним машинобудівним підприємствам, більшість з яких використовувала ці технології для конверсії  військового виробництва.

Таким чином Україна, яка отримала у спадок від колишнього Радянського Союзу одну з найбільших часток (біля 30%) військово-промислового комплексу (ВПК), почала одночасно  вирішувати проблеми створення нових екологічно-чистих енергетичних потужностей і  конверсії  підприємств ВПК, які простоювали через відсутність оборонних замовлень.

На виконання цього завдання була спрямована Комплексна програма будівництва вітрових електростанцій (надалі – Комплексна програма), затверджена   постановою Кабінету Міністрів України “Про будівництво вітрових електростанцій” від 15.06.1994  №415. Фінансування цієї програми, яке було досить обмеженим,  відбувалось за рахунок 0.75%  обсягу  товарної   продукції   виробництва електроенергії. В рамках виконання Комплексної програми будувалися державні ВЕС, обладнання для яких виготовлялось вказаними державними підприємствами України. Керування Комплексною програмою виконувалось Міжвідомчою координаційною радою з вітроенергетики.

Промислово-технологічна база  конверсійних підприємств  створювалась на основі ліцензій, які були передані українській стороні провідними на той період компаніями «Кенетек Уіндпауер» (США) та «Турбовіндс (Бельгія) для організації виготовлення, відповідно,  вітротурбін  першого покоління USW56-100  потужністю 107.5 кВт (1994 – 2006 роки) та вітротурбін другого покоління Т600-48 потужністю 600 кВт (2003 - 2008 роки).

На конкурентній основі було вибрано головний завод по виготовленню ліцензійних вітротурбін – ДП  «Виробниче об’єднання Південний машинобудівний завод ім.О.М. Макарова»  (м. Дніпропетровськ). На це підприємство було покладено завдання створення сучасного складального виробництва ліцензійних вітротурбін, організації  системи підтримки кооперації машинобудівних підприємств,  а також безпосереднього виготовлення найбільш складних та відповідальних компонентів  (лопатей  із композитних матеріалів, веж, головних рам та ін.).

 Результатами виконання Комплексної програми будівництва ВЕС за період 1994 -2010 роки стало наступне:

 

1. Створено вітроенергетичну галузь вітчизняного машинобудування, основою якої стало 31 машинобудівне підприємство, які виготовляли компоненти для  вітротурбін першого та другого поколінь (табл. 3.3).

 

Таблиця 3.3 Українські підприємства-виробники компонентів вітротурбін

 

№ п/п	Найменування підприємств	Найменування вузла
1.	ДП  "Виробниче об’єднання Південний машинобудівний завод ім.О.М.Макарова",                           м. Дніпропетровськ	Складання модуля вітротурбіни, вежа h=60 м, лопаті
2.	ВАТ "Оснастка", м.Нововолинськ	Маточина, привід пітча, головний вал, механізм пітча, група гайки пітча, головна опора, головна рама, корпус та кришка трансмісії, підшипник рискання, привідний вал, вставка лопаті, гумово-технічні вироби, бак масляний, вал датчика пітча, модуль трансмісії, датчик рискання, шафа магістральних підсилювачів, блок метеорологічний, виготовлення модуля вітротурбіни
3.	ВО "Море",  м. Феодосія	Лопать, гондола
4.	ДП "Електронмаш", м.Київ	Шафа управління, коробка розподільна верхня, коробка з’єднувальна
5.	"Харківський державний приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка", м.Харків	Шафа магістральних підсилювачів, блок метеорологічний, ЗІП, шкаф управління, датчик пітча
6.	Севастопольське державне конструкторське бюро радіозв’язку, м.Севастопіль	Шафа управління, коробка розподільна верхня, коробка з’єднувальна, датчик потужності, ЗІП
7.	ВАТ "Закордоненергокомплектбуд",      м. Канєв	Пристосування для монтажу та експлуатації вітротурбіни, виготовлення веж 18,3 м та 24 м
8.	ВАТ "Донецький завод високовольтних опор", м.Донецьк	Вежа h=18,3 м
9.	АТ "Дніпроважмаш", м.Дніпропетровськ	Виготовлювати лиття
10.	ВАТ "Нововолинський ливарний завод", м.Нововолинськ	Виготовлювати лиття
11.	АТ "Констар", м. Кривій Ріг	Вал лопаті, головний вал, вузол маточинм, група гайки пітча, привід пітча, привідний вал, трансмісія, головна рама, механізм пітча.
12.	ВАТ "Беверс", м.Бердичів	Маточина, головна опора, привідний вал, механізм пітча, група гайки пітча, пристрій безпеки, метрологічний контроль
13.	ВАТ "Львівський завод фрезерних верстатів", м.Львів	Маточина, модуль трансмісії, механізм пітча, пристосування для монтажу та експлуатації вітротурбіни
14.	Київське виробниче об’єднання ім.Артема, м. Київ	Група гайки пітча, привід пітча
15.	Підприємство "Аероміт", м. Київ	Лопать
16.	Підприємство "Еста", м.Миколаїв	Гондола, лопать
17.	ВАТ "Будшляхмаш", м.Київ	Головна опора, модуль трансмісії, головний вал, група рами, головна рама
18.	ВАТ "ГАЛЛЄЯ", м.Дзержинськ	Кабелі,  полий вал, анкерні з’єднання
19.	Державне підприємство "Завод ім. В.О. Малишева", м. Харків	Головна опора, маточина, вал лопаті, трансмісія, привідний вал, головний вал
20.	ВАТ "Краматорський завод важкого верстатобудування", м.Краматорськ	Головний вал, модуль трансмісії, маточина, вал лопаті, головна рама, поковки
21.	ВАТ "Південний електромашинобудівний завод",    м. Нова Каховка	Генератор
22.	ВО "Харьківський електромеханічний завод",             м. Харків	Генератор
23.	ВАТ "Лозовський ковальсько-механічний завод", м. Лозова	Вставка лопаті
24.	"Броварьский державний завод порошкової металургії", м. Бровари	Диски фрикційні
25.	НВП "Дінтем", м.Дніпропетровськ	Гумово-технічні вироби
26.	УкрНДІКП, м.Бердянськ	Кабелі
27.	ВАТ "Нікра" Нікопольський кранобудівний завод, м.Нікополь	Вежа h=18,3 м
28	ВАТ "Сумське машинобудівне НВО ім.М.В.Фрунзе", м.Суми	Виготовлення 60м вежі.
29	"Харцизький машинобудівний завод", м. Харцизьк	Виготовлення сходів для вежі вітротурбіни Т600-48.
30	Миколаївський машинобудівний завод, м.Миколаїв	Виготовлення рами для вітротурбіни Т600-48.
31	Державне науково-виробниче підприємство "Електронмаш",        м. Київ	Виготовлення електрообладнання, кабелів і збирання шаф

 

  Нижче наведені деякі фото виробництва ліцензійних вітротурбін першого та другого поколінь на українських машинобудівних підприємствах.

 

Рисунок 3.4. Збирання модуля вітротурбіни Т600-48 на ДП  "Виробниче об’єднання Південний машинобудівний завод ім.О.М.Макарова"

 

 

Рисунок 3.5. Виробництво веж  вітротурбіни Т600-48 на ДП  "Виробниче об’єднання Південний машинобудівний завод ім.О.М.Макарова"

 

 

 

Рисунок 3.6. Виробництво лопатей для вітротурбін Т600-48 на ВО "Південний

               машинобудівний завод ім. О.М.Макарова"

 

2. Були  збудовані  на основі ліцензійних вітротурбін шість  промислових державних  ВЕС:

• Новоазовська ВЕС у Донецькій області потужністю 25,5 МВт.
• Мирнівська ВЕС у Автономній Республіці Крим потужністю 26,4 МВт.
• Донузлавська ВЕС у Автономній Республіці Крим потужністю 18,3 МВт.
• Тарханкутська ВЕС у Автономній Республіці Крим потужністю 16,7 МВт.
• Східно-Кримська ВЕС у Автономній Республіці Крим потужністю 2,8 МВт.
• Сивашська ВЕС у Херсонській області потужністю 2,9 МВт.

 

Нижче наведені деякі фото перших в Україні промислових ВЕС.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 3.7. Тарханкутська  ВЕС

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 3.8. Мирнівська ВЕС

 

 

3. На  основі  головного  підприємства України з вітроенергетичної техніки – ДП "Виробниче об’єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова" - була створена система взаємодії усіх машинобудівних підприємств, залучених до кооперації виробництва вітротурбін першого та другого поколінь, що дозволяло координувати розвиток вітроенергетики України.
4. За рахунок інвестицій компаній ліцензіатів ("Кенетек Уіндпауер" та "Турбовіндс") в обсязі 5 млн. доларів США  була виконана підготовка виробництва на заводах, які входили до кооперації машинобудівних підприємств, шляхом передачі цим підприємствам обладнання та сучасних технологій у галузі нових матеріалів, механічної обробки металів, ливарного виробництва та ін.
5. У період 1994-2010 рр. на вітчизняних підприємствах були виготовлені 774  вітротурбіни першого покоління USW56-100 потужністю 107.5 кВт та 24 вітротурбіни другого покоління Т600-48 потужністю 600 кВт, які стали основою подальшого розвитку української вітроенергетики.
6. Збудовані на основі ліцензійних вітротурбін  шість державних промислових ВЕС загальною  потужністю 92,6 МВт стали першими об’єктами такого типу у альтернативній енергетиці у пострадянських країнах.
7. Була створена система підготовки кадрів для експлуатації ВЕС, яка дозволила організувати ефективну експлуатацію цих об’єктів. Для приклада, показники експлуатація Тарханкутській ВЕС потужністю 20,7 МВТ на момент її націоналізації окупаційною владою Криму  склали: рентабельність ВЕС – 186%,  коефіцієнті готовності вітротурбін – 96%.
8. За спільним рішенням  уряду  і Національної академії наук України в її структурі була створена наукова база для української вітроенергетики, для якої основні наукові дослідження та практичні розробки виконувались Інститутом відновлювальної енергетики та Міжгалузевим науково-технічним центром вітроенергетики.

 

3.3 Фінансування підготовки виробництва вітротурбін на заводах України

 

Як це було викладено у розділі 3,  Україна має досвід створення розгалуженої системи виробництва ліцензійних вітротурбін  на машинобудівних підприємствах, що дозволило створити фундамент  вітроенергетики та збудувати перші вітчизняні ВЕС. При цьому, для вітротурбін першого покоління  в країні виготовлялось 100% вузлів, а для вітротурбін другого покоління  - 65%. Це дозволяє стверджувати, що є можливість організувати в Україні виробництво більшості вузлів для сучасних моделей вітротурбін наступного покоління.

У грошовому вимірі таке виробництво при організації будівництва ВЕС  у різних регіонах України до 500 МВт на рік (згідно з самих поміркованих оцінок) повинно принести країні інвестицій  біля 750  млн. євро в рік, з яких більше половини може поступити у машинобудівну промисловість. Вказана оцінка виходить з положень «Доповнення до Енергетичної стратегії України до 2030 року», розробленої Інститутом відновлювальної енергетики Національної академії наук України. У якості базових показників у цьому документі прийнято, що будівництво ВЕС може забезпечити покриття до 25% від загальної потреби країни у електроенергії та  загальна потужність ВЕС в Україні до 2030 року має скласти до 16000 МВт.  

 

            На даний час існує можливість налагодити виробництво на цих заводах вітротурбін мультімегаватного класу. 

 

            Питання організації фінансування підготовки виробництва вказаної техніки повинно вирішуватись з урахуванням наступних факторів:

 

• Вибір підприємств, які будуть розглядатись у якості кандидатів на отримання фінансування на підготовку виробництва, буде виконуватись компаніями-виробниками відповідних вітротурбін за критеріями найнижчої ціни та найвищої якості виробів. При цьому також буде прийматись до уваги досвід виконання конкретних робіт, наприклад, складального виробництва, виготовлення веж та лопатей  (ДП «ВО Південний машинобудівний завод ім.О.М.Макарова»), або трансмісій та головних валів (ДП «Завод ім.В.Малишева»  та інші).
• При виборі підприємств буде враховуватись необхідність та можливість  підготовки виробництва під обладнання подвійного призначення для виготовлення цивільної та військової продукції. Така вимога витікає із поточної ситуації в країні та завдань уряду з особливих пріоритетів одночасного розвитку оборонної промисловості та енергетики, у тому числі для забезпечення енергетичної безпеки  держави.
• Треба враховувати необхідність  забезпечення при підготовки  виробництва вітротурбін  фінансування як українських заводів, так і  провідних європейських інжинірингових та консалтингових компаній, які мають досвід організації виготовлення відповідної продукції, а також  конверсії військових виробництв.
• Фінансування закупівлі спеціального обладнання та оснастки для підготовки виробництва компонентів вітротурбін повинно виконуватись за підтримкою компаній - ліцензіарів на підставі ліцензійних договорів та обов’язкових виплат роялті в установленому законодавством порядку.
• Отримання кредитних ресурсів, які можуть використовуватись для підготовки виробництва буде в значній мірі пов’язане з наявністю замовлень на виробництво відповідних вітротурбін для реальних проектів будівництва ВЕС в Україні. У зв’язку з цим особливе значення буде надаватись виконанню підготовки виробництва  вітротурбін, на базі  яких передбачалось будівництво ВЕС.   
• Необхідно Кабінету Міністрів України та Національної академії наук України організувати взаємодію з Європейським банком реконструкції та розвитку у питанні залучення європейських консалтингових компаній та організації їх фінансування для забезпечення підтримки українських оборонних підприємств та наукових організацій при виконанні  проектів у галузях конверсії   та підготовки виробництва у машинобудуванні.

 

Врахування усіх вказаних вище факторів дасть можливість налагодити довгострокову роботу з організації фінансування підготовки виробництва сучасних вітротурбін  мультімегаватного класу. За цих обставин, виконання Програми має стати одним із важливих державних заходів, спрямованих на відродження вітчизняного машинобудування та суттєвого зниження енергетичної залежності країни на базі прискореного будівництва ВЕС.

 

3.4 Економіка виробництва вітротурбін

 

Реалізація визначених в якості мети Програми 16 ГВт потужності ВЕС потребують 16 000 000 кВт*1600 $/кВт = 25.6  $млрд. інвестицій. В табл. 3.4 і табл. 3.5 подано структуру інвестицій в ВЕС (джерело: RENEWABLE ENERGY TECHNOLOGIES:  COST ANALYSIS SERIES. Volume 1:  Power Sector. Issue 5/5/ ­ June 2012. – 64 р.).

В рядку “інші” табл. 3.4 українськими підприємствами можуть  здійснюватись девелопінг, інжинірінг, деякі етапи попереднього дослідження (feasibility study).

В рядку “Інші” табл. 3.5 українськими підприємствами можуть здійснюватись виробництво головних рам, систем керування ВЕУ тощо.                                     

 

Таблиця 3.4 Структура інвестицій в ВЕС

 

Назва виробу/роботи	Частка в вартості ВЕС,%	Можливість виробництва в Україні	Сума інвестицій в Україну,  $ млрд.
ВЕУ	64	Частково	11
Фундаменти	16	Повністю	25.6*0.16=4.1
Приєднання до мережі	11	Повністю	25.6*0.11=2.8
Інші	9	Частково (половину)	25.6*(0.09/2)=1.1
Сума	100 25.6  $млрд		без ВЕУ 8.0

 

Таблиця 3.5 Структура витрат на виробництва ВЕУ

 

Компонента ВЕУ	Частка в вартості,  %	Можливість виробництва в Україні	Сума інвестицій в Україну,  $ млрд.
Генератор	5	Ні	–
Конвертор	5	Ні	–
Редуктор	10	Так	25.6*0.64*0.10=1.6
Вежа	25	Так	25.6*0.64*0.25=4.1
Ротор з лопатями	25	Так	25.6*0.64*0.25=4.1
Інші	25	Частково (третину)	25.6*0.64*(0.25/3)=1.4
Сума	100 25.6*0.64=16.4		11.2

 

В табл. 3.6 представлено результати технічного аналізу щодо перспектив зниження вартості обладнання ВЕС.

 

Таблиця 3.6 Прогноз зниження до 2020 р. витрат

на виробництво обладнання ВЕС

 

№	Назва компонента	Відносне зниження витрат, %
1	Вежа	15
2	Лопаті	10-20
3	Редуктор	15
4	Інші комплектуючи ВЕУ	10-15
5	Фундаменти	7-10
6	Інші роботи	20

 

4. Перешкоди розвитку вітроенергетичного ринку України на законодавчому рівні

 

     В Україні залишаються чисельні перешкоди та обмеження реалізації інвестиційних проектів ВЕС, причинами яких є:

 

• монополізація олігархічними структурами вітроенергетичного ринку,
• відсутність необхідних нормативно-правових актів, які забезпечують гарантії інвесторам (табл.5.1);
• неузгодженість деяких нормативно-правових актів з вимогами ЄС (табл.5.2).

 

Використовуються різноманітні інструменти саботажу рішень нормативних документів України і ЄС щодо активізації розвитку відновлюваної енергетики, блокування доступу іноземних інвесторів до ринку вітроенергетики України, такі як:

• відмова регіональних електричних постачальних компаній надавати дозволи (технічні умови) на приєднання ВЕС до електричних мереж;
• відмова відповідними земельними органами надавати дозволи на право оренди земельних ділянок;
• прийняття судовими органами різних інстанцій неправомірних рішень проти інвесторів у справах виділення земельних ділянок і/або приєднання ВЕС до електричних мереж;
• необґрунтоване заниження  рівнів  перспективних  показників потужностей ВЕС в Україні, що створило значну перешкоду бажанню інвесторів реалізовувати довгострокові інвестиційні проекти;
• цілеспрямоване викривлення реальної картини можливостей ОЕС України функціонувати разом з нововведеними потужностями відновлюваної (перш за все, вітрової) енергетики, нехтування при цьому позитивним європейським досвідом.

 

Формування зазначених перешкод та обмежень щодо інвестицій здійснювалось шляхом прийняття нових або внесення змін до діючих нормативно-правових актів, які закріпляли на законодавчому рівні корупційні схеми та монопольні права для українських олігархічних фінансово-промислових груп. Деякі введені в дію за період правління попередньої влади законодавчі акти заблокували доступ іноземним інвесторам до вітроенергетичного ринку України, а також створювали умови для саботажних дій відповідних органів виконавчої влади відносно забезпечення вільної конкуренції.

 

Нижче наведені головні із таких законодавчих актів:

• Закон "Про регулювання містобудівної діяльності", частини 3 та 4 статті 24 забороняє передачу    земельних  ділянок  із  земель  державної  або комунальної  власності  у  власність  чи  користування для містобудівних потреб  у разі відсутності детального  плану території, а також забороняє зміну цільового  призначення  земельної  ділянки,  яка  не відповідає  детальному  плану території.  Ця норма права створює обмежувальні умови для ведення бізнесу та може сприяти корупції.
• Закон "Про регулювання містобудівної діяльності", частина 2 статті 29  та частина 2  статті 30 забороняє видавати вихідні дані (технічні умови) для розробки проектної документації без наявності права  власності або користування земельною ділянкою. Це зобов’язує інвесторів спочатку отримати в користування (власність) земельні ділянки і тільки після цього гарантовано визначати можливість приєднання об’єкту до електричної мережі, що створює для інвесторів певну невизначеність та  ризики, особливо в умовах тотальної корумпованості  власників електромереж.

 

За період роботи нової Верховної Ради була виконана значна робота по прийняттю нових законів, спрямованих на вирішення питань демонополізації  ринку альтернативної енергетики, однак вона поки що далека до завершення, що створює значні проблеми для розблокування цього ринку.  Нижче наведений відповідний аналіз з цього питання.

 

 

 

5. Результати  корегування  нормативно-правових актів у напрямку  демонополізації вітроенергетичного ринку

           

Законом України від 04.06.2015  № 514-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення конкурентних умов виробництва електроенергії з альтернативних джерел енергії»  прийнята  частина пропозицій інвесторів щодо усунення перешкод для розвитку української енергетики. А саме:

• скасована дискримінаційна вимога щодо забезпечення рівня місцевої складової, як умови встановлення «зеленого» тарифу;
• скасована залежність встановлення «зеленого» тарифу від включення об’єкту до плану розвитку об’єднаної енергосистеми України на наступні десять років, що створювала  умови для корупції.

   

Пропозиції інвесторів, які прийняті зазначеним законом та які ще необхідно прийняти   наведені у таблиці 5.1.

  

Після підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС виникла нагальна потреба адаптувати українське законодавство щодо відновлюваної (зокрема — вітрової) енергетики з відповідним європейським законодавством.

Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є міжнародним зобов'язанням, передбаченим Угодою про партнерство і співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами від 14 червня 1994 року. Відповідно до пункту першого статті 51 цієї Угоди Україна зобов'язується наближувати чинне та майбутнє законодавство до законодавства Співтовариства у пріоритетних сферах. Адаптація енергетичного законодавства визначена пріоритетною відповідно до Закону України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18 березня 2004 року № 1629-IV.

У жовтні 2012 року ухвалено Рішення Ради Міністрів Енергетичного Співтовариства D/2012/04/MC-EnC «Про впровадження Директиви 2009/28/ЕС і внесення змін до Статті 20 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства», згідно з яким кожна Сторона за Договором повинна ввести в дію закони, нормативно-правові та адміністративні положення, необхідні для виконання вимог Директиви Європейського Парламенту та Ради 2009/28/ЄС від 23 квітня 2009 року про заохочення до використання енергії, виробленої з відновлюваних джерел.

Зазначеною Директивою 2009/28/ЄС встановлюються обов’язкові національні цілі у сфері відновлюваної енергетики насамперед для того, щоб надати певні гарантії інвесторам та заохотити до розвитку новітніх технологій та інновацій у цій сфері.

Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, ратифікована Законом України від 16 вересня 2014 року № 1678-VII, передбачає всебічне співробітництво у сфері енергетики з метою створення конкурентоспроможного, прозорого та недискримінаційного ринку електричної енергії в Україні.

Згідно з Рішенням Ради Міністрів Енергетичного Співтовариства D/2012/04/MC-EnC Україна взяла на себе зобов’язання до 2020 року досягти рівня 11 % енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії, в загальній структурі енергоспоживання країни. Національний План  дій з відновлюваної енергетики на період до 2020 року, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 902-р, нормативно закріплює національну індикативну ціль щодо загальної частки відновлюваних джерел енергії на рівні 11% у 2020 році.  Міжнародні зобов’язання  щодо адаптації свого законодавства до законодавства ЄС Україна виконує  повільно та не в повній мірі. Це позбавляє її можливостей залучення інвестицій у відновлювальну енергетику  та,  як наслідок,  реалізації  Національного Плану  дій з відновлюваної енергетики на період до 2020 року, що в свою чергу веде до  порушення міжнародних зобов’язань України та перешкоджання до  вступу в ЄС.

Так, єдиним законом, який усунув окремі перешкоди щодо залучення інвесторів  у відновлювальну енергетику та став першим кроком адаптації до законодавства ЄС, є зазначений вище закон від 04.06.2015 № 514-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення конкурентних умов виробництва електроенергії з альтернативних джерел енергії». Проте, цим же законом порушена інша норма  законодавства ЄС. А саме,  внесені зміни до ст.17² Закону «Про електроенергетику», згідно з якими власники електричних мереж звільнені від зобов’язання фінансувати роботи з приєднання об’єктів відновлювальної енергетики до власних мереж, що є порушенням вимог частин 3 та 4 статті 16  Директиви Європейського Парламенту та Ради 2009/28/ЄС від 23 квітня 2009 року.

«План заходів з імплементації Директиви Європейського Парламенту та Ради 2009/28/ЄС від 23 квітня 2009 р. про заохочення до використання енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії та якою вносяться зміни до, а в подальшому скасовуються Директиви 2001/77/ЄС та 2003/30/ЄС»,  затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України  від 3 вересня 2014 р. № 791-р, не в повному обсязі відповідає  вимогам законодавства ЄС. Для усунення  суперечностей між українським законодавством та Директивою 2009/28/ЄС від 23 квітня 2009 року, тобто для виконання  адаптації законодавства України до законодавства ЄС, пропонуються  зміни до законодавчих актів України,  що  подані у  табл.5.2.

Таблиця 5.1 Пропозиції щодо зміни нормативно-правових актів з питань  вітроенергетики України

№ з/п	№ статті закону		Чинна редакція Закону	Редакція, що пропонується з урахуванням змін
Закон "Про електроенергетику"
1	Частина 1 статті 17-1*	"Зелений" тариф  встановлюється  національною  комісією,   що здійснює  державне  регулювання у сфері енергетики,  на електричну енергію,  вироблену на об'єктах електроенергетики, у тому числі на введених  в  експлуатацію  чергах  будівництва електричних станцій (пускових  комплексах)  з  альтернативних  джерел  енергії   (крім доменного  та  коксівного газів,  а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-,  міні- та малими гідроелектростанціями), за умови  виконання  вимог щодо місцевої складової,  передбачених цим Законом.		"Зелений" тариф  встановлюється  національною  комісією,   що здійснює  державне  регулювання у сфері енергетики,  на електричну енергію,  вироблену на об'єктах електроенергетики, у тому числі на введених  в  експлуатацію  чергах  будівництва електричних станцій (пускових  комплексах)  з  альтернативних  джерел  енергії   (крім доменного  та  коксівного газів,  а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-,  міні- та малими гідроелектростанціями).
2	Частина 11 статті 17-1*	У разі  якщо  на  об'єкті електроенергетики,  у тому числі на введених в експлуатацію  чергах  будівництва  електричних  станцій (пускових  комплексах),  що  використовують  альтернативні джерела енергії (крім доменного та коксівного  газів,  а  з  використанням гідроенергії   -   вироблену   лише   мікро-,   міні-   та  малими гідроелектростанціями),   відповідно   до   цієї   статті    мають застосовуватися  різні  коефіцієнти  "зеленого" тарифу,  на такому об'єкті має бути встановлений окремий комерційний облік за  кожною чергою   (пусковим   комплексом)   та/або   установкою,  для  яких застосовується окремий коефіцієнт "зеленого" тарифу.		Виключити
3	Частина 15 статті 17-1*	"Зелений" тариф     для    електроенергії,    виробленої    з альтернативних  джерел  енергії  на  об'єктах   електроенергетики, будівництво яких розпочате після 1 січня 2012 року, встановлюється за умови дотримання розміру місцевої  складової,  визначеного  цим Законом.  Вимога  щодо  дотримання  розміру  місцевої складової не поширюється на генеруючі установки  приватних  домогосподарств,  а також на мікро-, міні- та малі гідроелектростанції.		Виключити
4	Частина 10 статті 17-2*	Приєднання   об’єктів   електроенергетики,   які   виробляють електричну  енергію з використанням альтернативних джерел енергії, фінансується в обсязі 50 відсотків за рахунок коштів, передбачених у  тарифах  на  передачу  або  розподіл  електричної енергії, і 50 відсотків   -  за  рахунок  поворотної  фінансової  допомоги,  яка надається замовником електропередавальній організації.		Приєднання   об’єктів   електроенергетики,   які  виробляють електричну  енергію з використанням альтернативних джерел енергії, фінансується за рахунок  коштів,   передбачених   у   тарифах   на  передачу  або  розподіл електричної  енергії,  та/або  за  рахунок  поворотної  фінансової допомоги,    яка    надається    замовником   електропередавальній організації.
5	Стаття 17-3*	Стаття 17-3. Місцева складова при створенні об'єкта                   Електроенергетики		Виключити статтю
Закон "Про засади функціонування ринку електричної енергії України"
6	Розділ VI. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ, пункт 4, підпункт 19, абзац 3*	Для об’єктів електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії - виробленої лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), встановлена потужність яких перевищує 5 МВт, "зелений" тариф на вироблену ними електричну енергію встановлюється за умови відповідності будівництва таких об’єктів електроенергетики плану розвитку об’єднаної енергетичної системи України на наступні десять років.		Виключити
7	Розділ VI. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ, пункт 4, підпункт  20, абзаци 6-7*	Приєднання об’єктів електроенергетики, що виробляють електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), будівництво яких не передбачено планом розвитку об’єднаної енергетичної системи України на наступні десять років, здійснюється відповідно до частин третьої - п’ятої цієї статті.    Висновок про відповідність або невідповідність будівництва об’єкта електроенергетики, що виробляє електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями) плану розвитку об’єднаної енергетичної системи України на наступні десять років надається системним оператором під час погодження ним технічних умов на приєднання такого об’єкта відповідно до кодексу електричних мереж. Висновок про відповідність або невідповідність будівництва об’єкта електроенергетики плану розвитку об’єднаної енергетичної системи України на наступні десять років надається з урахуванням потреб у відповідній генеруючій потужності з відповідного джерела енергії та у відповідному регіоні у затвердженому плані розвитку об’єднаної енергетичної системи України на наступні десять років та з урахуванням раніше наданих технічних умов та побудованих об’єктів		Виключити
8	Розділ VI. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ, пункт 4, підпункт 32, пункт 5*	Установити, що вимога про відповідність будівництва об’єктів електроенергетики, які виробляють електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії, плану розвитку об’єднаної енергетичної системи України на наступні десять років для цілей статей 17-1 та 17-2 цього Закону не поширюється на об’єкти електроенергетики, договір щодо приєднання яких укладено до 1 липня 2014 року		Виключити
Закон "Про регулювання містобудівної діяльності"
9	Частини 3 та 4 статті 24	У разі відсутності плану зонування  або  детального  плану території,   затвердженого   відповідно  до  вимог  цього  Закону, передача (надання)  земельних  ділянок  із  земель  державної  або комунальної  власності  у  власність  чи  користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.   Зміна цільового  призначення  земельної  ділянки,  яка  не відповідає  плану  зонування  території  та/або  детальному  плану території забороняється.		Виключити
10	Частина 5 статті 26	5. Проектування   та   будівництво   об'єктів    здійснюється  власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:        1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;      2) розроблення   проектної   документації   та  проведення  у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;      3) затвердження проектної документації;      4) виконання підготовчих та будівельних робіт;      5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів;      6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.		5. Проектування   об'єктів    здійснюється замовниками у такому порядку:      1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних. Для отримання вихідних даних документи, що підтверджують право власності або користування земельними ділянками, не надаються;      2) розроблення   проектної   документації   та  проведення  у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;      3) затвердження проектної документації. 6. Будівництво   об'єктів    здійснюється  власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) виконання підготовчих та будівельних робіт; 2) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 3) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.
11	Частина  2 статті 29	Фізична  або  юридична  особа,  яка  подала  виконавчому органові  сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації  заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває  у  власності  або  користуванні  такої  особи,  повинна одержати  містобудівні умови та обмеження для проектування об’єкта будівництва.		Фізична  або  юридична  особа,  яка  подала  виконавчому органові  сільської,  селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації  заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, повинна одержати  містобудівні умови та обмеження для проектування об’єкта будівництва.
12	Частина  2 статті 30	Фізична чи юридична особа,  яка має  намір  щодо  забудови земельної  ділянки,  що перебуває в її власності або користуванні, має право на  одержання  технічних  умов  згідно  із  поданою  нею заявою.		Фізична чи юридична особа,  яка має  намір  щодо  забудови земельної  ділянки, має право на  одержання  технічних  умов  згідно  із  поданою  нею заявою.
13	Частини  4 та 5 статті 30	4. У  технічних  умовах  враховується,  що  місце  приєднання інженерних мереж замовника до магістральних  чи  інших  інженерних мереж  розташовується  на  межі земельної ділянки замовника або за його згодою на території такої земельної ділянки.    5. Якщо  технічними   умовами   передбачається   необхідність будівництва  замовником  інженерних  мереж або об'єктів інженерної інфраструктури  (крім мереж, призначених для передачі та розподілу електричної  енергії,  трубопроводів,  призначених  для  розподілу природного  газу,  транспортування  нафти та природного газу) поза межами  його  земельної  ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури   населеного   пункту   зменшується   на   суму  їх кошторисної  вартості,  а  такі  інженерні  мережі  та/або об'єкти передаються у комунальну власність.		4. У  технічних  умовах  враховується,  що  місце  приєднання інженерних мереж замовника до магістральних  чи  інших  інженерних мереж  розташовується  на  межі земельної ділянки, щодо якої  замовник має наміри забудови або за його згодою на території такої земельної ділянки.  5. Якщо  технічними   умовами   передбачається   необхідність будівництва  замовником  інженерних  мереж або об'єктів інженерної інфраструктури  (крім мереж, призначених для передачі та розподілу електричної  енергії,  трубопроводів,  призначених  для  розподілу природного  газу,  транспортування  нафти та природного газу) поза межами  земельної  ділянки, щодо якої  замовник має наміри забудови, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури   населеного   пункту   зменшується   на   суму їх кошторисної  вартості,  а  такі  інженерні мережі  та/або об'єкти передаються у комунальну власність.

 

 

Примітка: * - норми,  врегульовані Законом України від 04.06.2015 № 514-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення конкурентних умов виробництва електроенергії з альтернативних джерел енергії».

 

 

 

Таблиця 5.2 Пропозиції щодо адаптації законодавства України до законодавства ЄС з питань  вітроенергетики України

 

№	Норма законодавства ЄС -  Директива 2009/28/ЄС  Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2009 року	Норма законодавства України	Пропозиції
1	Частина (53) вступної частини:     Належить дозволити ринкам видобутої з відновлюваних джерел електроенергії, що перебувають на стадії становлення, сприяти побудові нових установок для отримання електроенергії з відновлюваних джерел. Отже держави-члени могли б бути в змозі вимагати від постачальників електроенергії, щоб вони повідомляли кінцевим споживачам їх структуру енергозабезпечення відповідно до частини 6 статті 3 Директиви 2003/54/ЄС, включати мінімальний відсоток гарантій походження установок, що були нещодавно побудовані та які виробляють енергію з відновлюваних джерел, за умови, що така вимога не суперечитиме праву Співтовариства.	Відсутня.	Розпорядження Кабінету Міністрів України  від 3 вересня 2014 р. № 791-р   «План заходів з імплементації Директиви Європейського Парламенту та Ради 2009/28/ЄС від 23 квітня 2009 р. про заохочення до використання енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії та якою вносяться зміни до, а в подальшому скасовуються Директиви 2001/77/ЄС та 2003/30/ЄС» після частини  17 доповнити частиною такого змісту:   « Забезпечити підготовку та внесення в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України законопроекту про внесення змін до законодавчих актів України, зобов’язавши електропередавальні організації при постачанні  електроенергії споживачам забезпечити  мінімальний відсоток  електроенергії,   виробленої об’єктами, що були нещодавно побудовані та які виробляють електричну енергію з  альтернативних  джерел енергії.                      Міненерговугілля, НКРЕ (за згодою),         Держенергоефективності    До 1 травня 2016 року.»
2	Стаття 15   Гарантії походження електроенергії, енергії на опалення та енергії на охолодження, вироблених із відновлювальних джерел енергії	Відсутня.	Розпорядження Кабінету Міністрів України  від 3 вересня 2014 р. № 791-р   «План заходів з імплементації Директиви Європейського Парламенту та Ради 2009/28/ЄС від 23 квітня 2009 р. про заохочення до використання енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії та якою вносяться зміни до, а в подальшому скасовуються Директиви 2001/77/ЄС та 2003/30/ЄС» після частини  17 доповнити частиною такого змісту:   «Запровадити систему видачі гарантії походження електроенергії, енергії на опалення та енергії на охолодження, вироблених із відновлювальних джерел енергії.                      Мінрегіон, Міненерговугілля, Мінагрополітики НКРЕ (за згодою),         Держенергоефективності    До 1 березня 2016 року.»

 

6. Вимоги керівних українських і міжнародних документів щодо Дорожніх карт реалізації великомасштабних проектів розвитку сучасних енергетичних технологій

 

Процес інтеграції України до ЄС супроводжується взяттям нею на себе цілої низки зобов’язань щодо прискорення розвитку відновлюваної енергетики. Крім формальних мотивів,  Україна має внутрішні стимули до підтримки цього процесу. В табл. 6.1 представлено перелік основних документів, що безпосередньо з цим пов’язані. Базові положення відповідних документів подано в сьомому стовпчики таблиці. З цих положень випливає, що:

• Україна має суттєво інтенсифікувати розвиток відновлюваної енергетики, зокрема і перш за все – вітроенергетики (документи  №2, №10-11);
• на інтенсифікацію розвитку відновлюваної енергетики, як єдиної можливості згладжування розривів між рівнями генерації електроенергії в регіонах, зорієнтована Державна стратегія регіонального розвитку (документ №9);
• досліджений вітропотенціал України суттєво вищий, ніж на територіях Європи, вільних від забудови ВЕС; він забезпечує реальність створення вітроенергетики, як галузі великої електроенергетики загальною встановленою потужністю 16 000 МВт (документи №7-8);  
• документами №1, №12  встановлено, що, зважаючи на те, що в ближній перспективі прогнозуються великомасштабні замовлення на ВЕУ для українських ВЕС, доцільно використати цю унікальну ситуацію для організації в Україні виробництва на машинобудівних заводах компонентів сучасних моделей ВЕУ за технологіями і ліцензіями провідних зарубіжних виробників відповідного обладнання.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                         

Авторитетне Міжнародне енергетичне агентство (МЕА/IEA) дійшло висновку щодо доцільності використання інструменту дорожніх карт для планування реалізації програм розвитку відновлюваної енергетики. З метою упорядкування даного процесу МЕА в 2011 р. розробило і розповсюдило концептуальний документ “Дорожні карти для енергетичних технологій. Керівництво по розробці і реалізації” (документ №3). В 2014 р. вийшла оновлена версія даного документу. В 2013 і 2014 роках там же було підготовлено керівництва з розробки Дорожніх карт (документи №3-4), спеціалізованих в галузі вітроенергетики (рис. 6.1).

В першому з цих документів зазначено, що: “Дорожня карта – це стратегічний план, що описує дії, що мають виконати організації, щоб досягти бажаних результатів і цілей. Карта чітко окреслює зв’язки між задачами і  пріоритетами для дій в найближчій, середньостроковій і довгостроковій перспективі. Ефективна дорожня карта також включає систему показників і контрольні точки, які дозволяють регулярно відстежувати проcування до досягнення кінцевих цілей.”

Таблиця 6.1 Базові документи щодо розробки Дорожніх карт великомасштабних інвестиційних проектів в рамках технічного співробітництва з міжнародними організаціями

№	Рівень	Мова	Назва документу	Дата	Орган	Базові положення документу стосовно  вітроенергетики
1	2	3	4	5	6	7
1	Україна	Укр..	Закон України  №514-VIII  від 04.06.2015 “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення конкурентних умов виробництва електроенергії з альтернативних джерел енергії”	4 червня 2015 р.	ВР України	Створення системи пільг і преферен-цій для залучення інвестицій в міжсекторальний проект  будівництва ВЕС і виробництва вітроелектричного обладнання для них
2	Євросоюз	Engl	Директива  2009/28/ЄС від 23 квітня 2009 р. про заохочення до використання енергії, виробленої з відновлюван.  джерел енергії	2009	Європейський Парламент та Рада	Забезпечення в країнах ЄС державної підтримки суттєвого прискорення розвитку відновлюваної енергетики, досягнення контрольної цифри для ЄС– 20%  споживання е/е за рахунок ВЕ
3	Міжнар.	Engl	Дорожні карти для енергетичних технологій. Керівництво по розробці і реалізації	2011, 2014	МЕА	Порядок розробки Дорожніх карт для енергетики, обґрунтування необхідності залучення міжнародних експертів
4	Міжнар.	Engl	Технологічна Дорожня карта. Вітроенергетика	2013	МЕА
5	Міжнар.	Engl	Керівництво з вітроенергетки.  Розробка і реалізація Дорожніх карт	2014	МЕА
6	Євросоюз	Engl	Стратегія діяльності в секторі енергетики	Грудень 2013	ЄБРР	Участь в розробці Дорожніх карт – одна з основних задач ЄБРР що технічного співробітництва в енергетичному секторі
7	Міжнар.	Engl	REMAP 2030,  Відновлювана  енергетика. Перспективи для України	Квітень 2015	IRENA	Оцінка можливої потужності вітрових електростанцій України – мінімум 16 ГВт (без урахування офшорних ВЕС)
8	Україна	Укр.	Постанова №225 Президії  “Стан і перспективи розвитку відновлюваної енергетики України”	Жовтень 2015	Президія Націо-нальної  академії наук України	Підтвердження оцінки вітропотенціалу України – мінімум 16 ГВт
9	Україна	Укр..	Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2020 р.	5 березня 2014 р.	Кабінет Міністрів,  Пост. №385	Відзначається:  необхідність суттєвого прискорення розвитку в регіонах відновлюваної енергетики, створення міжсекторальних “точок економічного росту”в регіонах
10	Україна	Укр..	Національний  план дій з відновлюваної  енергетики на період до 2020 року	1 жовтня 2014 р.	Розпоряд.  Кабінету Міністрів № 902-р.	Контрольні цифри розвитку ВЕ до 2020 року.– 2290 МВтВЕС
11	Україна	Укр.	План заходів з імплементації Директиви 2009/28/ЄС	3 вересня 2014 р.	Розпоряд.  Кабінету Міністрів № 791-р.	Графік етапів впровадження Директиви 2009/28/ЄС
12	Україна	Укр.	Концепція Державної цільової програми забезпечення енергетичної безпеки України та сталого розвитку  паливно-енергетичного комплексу на 2015-2020 рр	Проект	ВР України	Обґрунтовано необхідність розробки державної “Комплексної стратегії вітроенергетики”

 

 

``````
IEA: 2011 – 30 p.	OECD-IEA: 2013 – 60 р.	OECD-IE: 2014 – 37 р.

 

Рисунок 6.1 Титульні сторінки керівних документів IEA щодо розробки Дорожніх карт

сучасних  енергетичних технологій